Режим Путіна не впав з неба і не накинутий росіянам злими демонами, він сам є природним проявом демона російської державності. Путін паразитує на глибинних тенденціях російської культурно-історичної свідомості. Його ідеологія – це не етнічний, а культурно-історичний нацизм. Російська держава будувалася на ньому здавна. Просто в різні часи він діставав різних форм, що мали різний рівень аґресивності. Втім головна формула експансії російського нацизму завжди залишалася однаковою: відмова від власної і прийняття російської культурно-історичної ідентичності. Причому ця відмова не могла бути суто формальною. Не достатньо було просто визнати себе росіянином, треба було внутрішньо перетворитися. В різні часи соціальні інструменти такого перетворення були різні: російське православ’я, російський комунізм, совєтський народ, панславізм або євразійство. Так створюється російський історичний наратив, який, аби вижити, має поглинути інші. Сьогодні проросійські терористи й російські солдати вбивають громадян України тому, що відповідно до російського історичного наративу України не має існувати поза межами цього наративу.
Можна закинути, що культурно-історичний нацизм гуманніший за етнічний. Мовляв, від власного етнічного походження відмовитися не можна на відміну від власної культурно-історичної ідентичності. Втім, такий погляд можливий лише з позиції радикального натуралізму, який зводить людину просто до біологічної істоти, яку народили інші біологічні істоти. Такий натуралізм, або біологізм характерний, до речі, для всіх форм нацизму. Натомість людині притаманна, кажучи словами Гельмута Плеснера, «штучна природність». Це означає, що людська природність опосередкована культурою. Повертаючись до біологічного стану ми втрачаємо людську природність, не дістаючи природності тварини, а отже перетворюємося на штучно утворених монстрів. Культурно-історичний нацизм базується на уявленні про тваринну природність людини. Отже, будь-яка людина може легко здійснити реґрес до природного тваринного стану, позбувшись власної культурно-історичної ідентичності, аби потому набути іншу культурно-історичну ідентичність. Причому ця нова ідентичність має бути вищою за попередню, в російському нацизмі – російською.
Совєтський режим удосконалив цю формулу, створивши концепт совєтського народу, в якому мали розчинитися всі культурно-історичні відмінності народів СССР. Цей процес мав два важливі приховані аспекти. По-перше, ядром всього совєтського в етнічному плані було російське, тому, скажімо, аж дотепер не лише росіяни, а й іноземці, маючи на увазі щось совєтське, часто-густо говорять про російське. Це має дуже багато серйозних політичних наслідків. Найяскравіший із них – це постійне членство Росії в радбезі ООН на правах переможця в Другій світовій війні, хоча фашизм і нацизм разом із росіянами перемогли й інші народи СССР, включно з грузинами й українцями, проти яких сучасна Росія використовує своє право вето в цьому міжнародному органі. По-друге, ядром всього совєтського в соціальному плані було пролетарське, тому цінність інших верств суспільства вимірювалася їхньою комплементарністю пролетаріату. Як відомо, пролетаріат є соціальним класом, що він найбільшою мірою може зазнавати марґіналізації, яка, серед іншого, насамперед означає втрату вкоріненості в культурно-історичній традиції. Це, на думку комуністів, мало слугувати утворенню нової універсально єдності, а направду зумовило появу величезної кількості соціальних марґіналів. Здебільшого, створення совєтського народу реалізовувалося через добровільну або примусову відмову від власної історичної пам’яті й відмінної від совєтської соціальної та культурної ідентичності. Такий реґрес до тваринного й набуття іншої культурної ідентичності, за якою by default визнається статус вищості, саме й створює найстрашніших монстрів в історії людства, яскравим прикладом чого є російський диктатор грузино-осетинського походження Іосіф Сталін. Так совєтський комунізм ХХ ст. підготував ґрунт для російського нацизму ХХІ ст, уособленням якого є інший монстр – Владімір Путін.
Все це аж ніяк не означає заперечення здатності людини асимілювати елементи чужих культур. Але така асиміляція завжди відбувається в складних стосунках свого й чужого з розумінням наявності моментів чужості в осерді власної культурної ідентичності . Ба більше, сучасна людина завжди є складною сумішшю різних культурних традицій, вона розчиняє власну суб’єктивність в метисному етосі, що є відкритим і чуйним до всього чужого. Ворожість до чужого натомість є питомою характеристикою культурно-історичного нацизму, де ядро власної культури намагаються зберегти в стерильній чистоті, що дуже нагадує прагнення до стерильності вищої раси в етнічному нацизмі. Така ворожість до чужого характерна для російської «культури». Яскравим прикладом неї є ідіосинкразія російської релігійної філософії до західної інтелектуальної традиції, зокрема до філософії Канта . При цьому варто зазначити, що виникнення самої російської філософії зумовлено запозиченням і засвоєнням німецької філософської традиції. Це унаочнює важливу для розуміння сучасної ситуації тезу:
Росія – це не цивілізація й не антицивілізація, це тінь цивілізації.
Як тінь вона відтворює форму цивілізації, наповнюючи її жахливим тіньовим змістом:
- замість вільної економічної конкуренції – тіньова економіка під контролем злочинної державної системи
- замість журналістики – пропаганда, замість свободи слова – безвідповідальна брехня
- замість християнської любові до ближнього – пропаганда російською православною церквою війни і насильства, яка приховується закликами до несупротиву з боку українських військових окупаційній російській армії
- замість популярної музики – кримінальні пісні або кабацькі завивання вульгарних тіток, що вони співати навчилися, а смаку й витонченості не здобули.
Друга навала відбулася в Криму та на Сході України у 2013–2014 роках.
Третя триває сьогодні майже по всій Україні.
Представники так званої російської «культурної еліти» підтримують вторгнення російської армії на територію незалежної України. Це свідчить про те, що ми маємо до діла не лише з антилюдським режимом Путіна. Нам протистоїть імперський фашизм з елементами великоруського шовінізму й панславістського нацизму. Ця жахлива духовна хвороба, як ракова пухлина, пронизала метастазами ненависті й підлості всі верстви російського суспільства – від зомбованого брехливими російськими телеканалами простого російського народу, що конає у злиднях, до бізнесменів і політиків, науковців і митців. Те, що вони вміють професійно грати на музичних інструментах і знімають дорогі бойовики, які пропагують війну і насильство, аж ніяк не свідчить про їхню належність до цивілізованого людства. Тінь цивілізації й у витворах мистецтва відтворює контури цивілізації, проте лише контури, всередині тіні темрява й смерть.
Зараз Україна перебуває на межі, що відокремлює цивілізацію від її тіні. Ми водночас у підніжжя цивілізованого світу та у підніжжя його тіні. Саме зараз вирішується, чи нас поглине темрява цивілізаційної тіні, чи народ України постане серед інших цивілізованих народів світу.
